Ну вот сегодня на уроке укр. языка (поэтому и на ураинском) написал стих к 14 февраля.
Прошу оценить.
Настала ніч, ми вдвох з тобою…
Долаю відстань, що ділили нас.
Я вправно розстібаю ліф рукою,
Зриваю ґудзики з кофтини через раз.
Твій подих чути, пахне він ваніллю,
Цілунок закриває хід словам.
До плоті плоть, злиття озвалось біллю:
Оргазм приходить і екстаз дарує нам.
Встаю, цілую, шепочу тобі тихенько
Всі ті слова, що чути ти хотіла,
Твоє волосся гладжу я легенько…
Ми один-одного ще більше полюбили.
За двері вийду і дістану сигарету.
Затяжка – й лізуть в голову думки.
Відкрила ти мені усі секрети,
Від тебе ж я замкнувся навпаки.
І всі слова, що ти від мене чула –
Лише брехня, що душу розрива.
Кохана, краще б ти мене забула.
Не плач, в житті і гірше все бува!
Та й ти ж сама не є святою
І зрада – це тобі звичайна річ.
Нелегко бути в парі із тобою.
Нехай все стане ясно у цю ніч!
Вертаюся до ліжка, нагинаюсь,
Лунає громом голос в темноті.
- «Піти від тебе, люба, я збираюсь,
Ти – краще, що було в моїм житті!»
Пробач, та ми не можем разом бути,
Обставини все вибрали за нас!»
Виходжу з дому, сліз не можу чути!
Але я знаю, повернусь іще не раз… |
