Ніч… У вас бувала ніч на душі?
Це буває тоді, коли помирає надія, зникають останні сподівання. Ось так чогось чекаєш, прагнеш, докладаєш зусиль і раптом – бац! І повна темрява. І як рухатися далі? І куди рухатися?
Ситуація звичайно має шляхи розвитку. Я бачу їх аж чотири.
По-перше, можна залишитися на місці, просто перечекати. Напевне ж настане зміна доби, бо все в природі повторюване. Ледь збереться на світ, предмети наберуть обрисів. Тоді потихеньку розминаємо зведені судомою крила, тобто ноги, і рухаємося вперед. Просто вперед, можна й назад, можна вліво чи вправо, до нових сподівань, до нового дня. Особисто мені частіше хочеться вліво. Знаєте ж, що дезорієнтовані люди завжди йдуть по колу, забираючи вліво.
По-друге, можна йти навмання, виставивши вперед руки, щоб набити якомога менше гуль, щоб навпомацки намацати перепону. Але ось від яру чи прірви тут не застраховані. Хіба що почнете плазувати, обмацуючи все навколо себе. Але ж яка людина хоче плазувати? Вставши в дитинстві на ноги ми соромимося того, не бажаємо ставати на коліна, навіть перед Богами. Ось тут і пізнаєш ціну сонця, чи, хоча б, поганенького ліхтарика…
По-третє, можна сподіватися допомоги. Адже завжди поруч трапляються люди, котрі бачать в темряві. Можливо і знайдеться добрий провідник, який візьме за руку і обережно поведе відомим йому шляхом, обводячи вас мимо ям та круч. І колись він обов’язково виведе вас на сонце, і життя знову набере барв. Ніч відступить до свого часу, але вже не лякатиме, бо поруч той, хто бачить в темряві, той, до кого прикипіла душа, той, з ким поріднилися за час спільного просування вночі.
Найгірший четвертий варіант. Що, коли той хто бачить в темряві, не має наміру допомогти? Він лише чекав часу, щоб завести вас в оману, скористатися вашою незрячістю за обставин. Куди поведе він вас?
Може тому так багато одиноких людей? Вони просто бояться довіритися. Або їх уже зраджував добровільний провідник. Тому я сиджу на місці, в цій страшній темряві і чекаю… Можливо це не полярна ніч, просто зміна доби… Я почекаю… |
