Форумы-->Творчество-->
| Автор | Повесть "Сфера молний" |
|---|
| Заранее извиняюсь перед рускоязычными читателями за непереведеный текст. Это текст оригинала. Я плохо знаю руский, а если переводить через проги, то еще хуже получяется. Возможно есть люди которым не чужды оба языка. Буду очень благодарен всем желающим мне помочь. Пишите в личку не стесняйтесь.:-) | Сфера блискавок.
Частина І. Карта і компас
Сонце накалило пісок до такої міри, що здається він ось-ось випарується. Під палючими променями він був схожий на гору щирого золота. Промені відбивались від безкінечних золотих пагорбів і створювали враження ніби з землі виривається якесь містичне сяйво. Легенький бриз дбайливо здував вершки пагорбів і бизкучі піщинки піднімались вгору довго витаючи в поітрі.
Але Разаку було не до романтики, він вже третій тиждень блукав по цим диким землям і від щирого серця ненавидів ці піски, що цього вечора залишили його без провізії і скрині з магічними інструментами. Таку скриню мав кожен заможний маг . Їх оздоблювали найкращим дорогоціним камінням та золотою різьбою, якою так славились ювеліри Золотих міст. В кожному як правило лежали книжка заклять із чарівним замком, який відкривався тільки на голос хазяїна або на якесь закляття відоме лише йому (і як правило ним придумане), набір рідкісних елементів та зілля необхідних на всі випадки життя, а також кілька корисних речей або якась дорога амуніція для битв, яку ліниві маги як за звичай на собі не носили. У Разака окрім всього вище описаного там лежали компас і карта Альбігойської пустелі, які він придбав в Меркалоні і ще жодного разу не пожалів про зроблену покупку. Він не охоче розлучився з сімдесятю грандами золота, але чим довше ці речі були в нього тим ясніше ставало зрозуміло, що саме вони були його єдиними козирями проти безжальної і безкрайої пустелі, що простяглась перед його взором на тисячі верст. За ці три неділі його подорожі він жодного разу не відчув спраги чи втоми. Відмічені на карті оазиси як добрі друзі завжди зустрічали своїми тінистими пальмовими хащами, повними фруктів та дичини і гостино провожали з повними тюками чистої як сьоза джерельної води. Це була найкраща вода, яку він коли небудь куштував.
Та так сталося, що пустеля не довго терпіла непрошених гостей і опрокинула на них свій гнів у вигляді пустельної бурі, яка пізно вночі хвилею накрила накрила його табір, поховавши серед пісків майже весь караван. Йому чудом вдалось вибратись із смертельної пастки. У нього залишився запас води на два дні, слуга-голем на імя Оа та древній крихкий від часу сувій, який він тримав біля себе в сріблястому футлярі. Про цей футляр він не розповідав нікому так само як і про причину своєї подорожі в пустелю на південь від Меркалону самого віддаленого Золотого міста Південої сімки, якими володів найбагатший маг Джаліб ібн Хосан, жадібний і пихатий старигань, який ніколи ні з ким не рахувався і вважав себе наймогутнішим чаклуном не лише в Південій сімці, але й в усьому Золотому півмісяцеві. Колись батько Разака Омар ібн Хасін водив каравани в землі людей і був найбагатшим та найталанішим торговцем в усій Південій сімці, але завдяки підступам Джаліба та його звязках в столиці Омара звинуватили в укривані великої суми від султанської казни і конфіскували все майно. Хоча світ не без добрих людей і старий приятель Омара верховний лицар сер Годрік дав йому в борг непогану суду. Завдяки цим грошам Омар зміг відкрити невелику фабрику големів в Саратозі і відправити сина на навчання в одну з найкращих столичних академій Камську.
Академія славилася не лише багатовіковою історією і велитенською бібліотекою з манускриптами всіх відомих заклять як в Золтих містах так і поза їх межами. Серед її випускників були такі відомі чаклуни як Ламір, що в свій час зупинив розповсюдження чуми з володінь некромантів, Айстра – берегиння всього Ельфійського роздолу та Дубових гаїв, котра в свій час зупинила вирубування лісів варварськими вождями самостійно зупинивши сорокатисячне військо гоблінів під керівництвом Сога та найвидатніший воїн світла і король теперішній король імперії Грифона Віторіо, що загнав назад в глибини Карадраських гір велетенське демонське військо. На відміну від усіх цих великих героїв Разак не відрізнявся ні знаннями по чарівним зіллям, ні контролем над могутньою силою природи, ні владою над властивостями світла. Але вчився стар | Але вчився старано, вчасно зявлявся на лекціях, довго сидів над книгами в бібліотеці і усі закляття вчив на пам'ять. В свою книгу він записував лише закляття, якими так і не зміг оволодіти.
По закінченю академії він повернувся додому і попросив у батька сто пядесят грандів на спорядження каравану ніби для пробиття нового торгового шляху в землі гномів:
- Надіюсь ти розумієш що затіяв! Сто пядесят грандів на дорозі не валяється! – обурився старий Омар – Големи зараз не в ціні і діло йде на шибко добре. Більше ніхто не цінує їх як воїнів, а більш як пристойну рабсилу. Синку, Разаку, ти ж лише тиждень погостював, а ми не бачились пять років. Мені ж цікаво чого тебе старигань Хозар навчив?
- Тату, в гномів найдешевші ресурси в усьому середземї! Якщо ми будем тягнути, то Гюрза швидко спорядить караван і ми залишимось ні з чим. – різко зауважив Разак.
- Гюрза, то найбільший дурень в усьому Саратозі і кожний пес про це знає. Кого ти слухаєш?! Дорога туди пролягає через володіння вампірів, а Морійські гори кишать лютими звірами!
- Не хвилюйся, все буде добре. Я повернусь з горою дешевих дорогоціностей, ми продамо фабрику і переїдем на запрошення твого друга-лицаря до імперії Грифона подалі з цього пихатого краю. Я відкрию невеличку школу магії третього рівня де буду вчити юних лицарів, а ти нарешті спочинеш на заслужених лаврах. Не бійся Академія добре навчила мене і постояти за себе я зможу. А щоб пройти землі некромантів піду в таверну і найму пару ельфійських рейнджерів та й ті проведуть мене самими безпечними болотами. – в голосі Разака відчувалась впевненість і розважливий спокійний тон пробив броню старого купця.
- Нехай буде по твоєму. Спустишся до мого казначея накажеш видати тобі двісті грандів і десять големів з нової партії. Хоч на вечерю залишись. Покурим кальян і помилуємось заходом сонця. Я так давно тебе не бачив! Скучив.
- Обіцяю тату, що коли повернусь ми обговорим усе на світі за шаховою партією і чашкою ароматного Орійського чаю.
- Мій улюблений сорт. Памятаєш…
- Памятаю тату – і Разак низько вклонившись пішов по сходам до казни. За древньою східною традицією маги ніколи не прощались. Не прозвучало жодного прощального слова. | Але шлях Разака проліг не на північ, а на південь. Покинувши стіни рідного з дитинства Саратога він обігнувши Мідні гори пішов вниз по течії ріки Міри, яка впадала в Ургаш і служила для магів єдиним виходом у відкрите море. «Все йде по плану.» - з посмішкою подумав Разак і дістав з кишені сріблястий футляр. Дістав звіти кусень папірусу і почав задумливо вивчати звіряючи щось із власними нотатками, що акуратно і дрібно покривали ледь пожовклий пергамент. Дорога була рівна і слоном майже не трусило. З ріки доносився легкий бриз і крики пташок. Големи йшли позаду покірно несучи скрині з багажем і запаси провізії для свого господаря. Покірні і залишені усілякої свободи вони чітку і слухняно виконували усі накази господаря. Того хто ніколи не зустрічав големів завжди вводив в оману холодний прямолінійний погляд голема. Насправді големи були далеко не такі примітивні як могло здатись. Професійний механізм в купі з хитрою магією наділяли голема інтелектом не гіршим ніж у живих істот. Големам як правило давали імена з двома-трьома буквами типу Аж чи Ро.
Прибувши в Меркалон Разак зупинився в розкішному постоялому дворі і розмістивши свій саквояж відправився на ринок. «Якщо вам потрібен найкращий картяр, то це лише Моровін. Він живе в тінистих садах, що одразу за капітолієм» - радісно повідомив різноробочий ринку за кілька звінких монет. Тінистими садами називали насадження, якими місцеві раджі любили прикрашати капітолії, щоб вразити туристів. Спочатку так зробили в столиці, а потім підхопили всі інші. Пройшовши фонтан і пару арок Разак накінець дістався дому, який належав картяреві, йому допоміг вартовий голем, що стояв як раз на тій вулиці. Дім картяра обгороджувала висока стіна з добірного місячного мармуру, який добувався лише в Мідних горах і коштував шалені гроші. Разак мало не вибухнув від сміху. Такий мармур замовляли як правило на похороні гробниці або ж найбагатші вершки некромантської еліти та й то через посередників, бо маги з некромантами не торгували. Некромантам взагалі заборонялось під страхом вічного знищення наближатись до Золотих міст.Усі боялись повторного спалаху епідемії, яку зупинив великий маг Ламір.
Вгамувавшись Разак підійшов і постукав у височену дубову фіртку, яка на його думку гармонувала до такої розкішної стіни. Відкрився невеличкий квадратний проріз звідки висунулась пара маленьких запалих оченят. Оглядач дивився крізь свою щілину так ніби той відірвав його від найважливішої роботи на землі:
- Добридень моє імя Разак, я маг із Саратога. Мені можна поговорити з Моровіном? – вічливо і поважно запитав Разак.
- Це я. А з приводу чого? – очки витріщились на Разака так ніби той винен йому тисячу грандів.
- Мені потрібна детальна карта однієї місцевості. Якщо у вас є те що мені потрібно я за ціною не постою. – впевнено і зухвало відповів Разак.
- Так звичайно. Не стійте. Проходьте. Я завжди радий гостям – квапливо відкриваючи двер відказав Моровін. На порозі стояв невеличкий пристаркуватий гремлін, а біля нього табурет майже в його ріст з кількома щабельками, як надрабині. Гремлін показав свої дрібні та гострі зуби і гостиним жестом показав у сторону стола тонкої ельфійської різьби, що стояв на дворі під накриттям. На столі красувалось два кришталевих кубка оздоблених сріблом і пляшка найкращого Орійського вина двохсотлітньої витримки.
- Скуштуйте вина. Кращого ви не купите в усьому Меркалоні. Так яка саме карта вам потрібна? – потираючи рученята спитався гремлін.
- Мені потрібна карта Альбігойської пустелі, але я хотів би щоб наша розмова залишилась в цих стінах – ніби не помічаючи запрошення старого гремліна сухим і спокійним тоном сказав Разак і поглянув на Моровіна таким поглядом, що в того аж вуха засіпались. | - Ні, що ви!! Я заберу її з собою в могилу! Клянусь вам! – перебираючи пальчики і нишпорячи очками по краям пропищав гремлін.
- От і добре – вже спокійніше сказав Разак і смачно зробив пару ковтків з кубка.
- У мене є те що вам потрібно, але в двох варіантах. Перший я тримаю для туристів, інший виконаний більш професійно в мене для хороших клієнтів. – повідомив гремлін з-під лоба дивлячись на Разака. І протяг йому в руку «туристичний варіянт» карти. Це було щось середнім між описом місцевості зробленим любителем і з невідомої точки (без сторін світу) і дитячим малюнком. – Це коштує два гранда, а професійна карта сімдесят.
- Ну гаразд, а покажи но професійний варіянт – почухавши потилицю сказав Разак.
- Тільки з передоплатою. Я не можу ризикувати таким ціним товаром. – відказав Моровін і розтягнув через усю мордочку свою корону дружню посмішку, що Разаку захотілось перетворити цю нахабну мавпу в гремлячу відбивну під виним соусом.
- Ось. Можеш не перераховувати. Тут по десять грандів в мішечку – діставши в вишитої з шовку і оздобленої золотими візерунками торбинки, яку він завжди носив з собою на міцному шкіряному ремінці сім мішечків і виклав з брязкотом на столі.
- Чудово. Я не сумніваюсь в чесності такого поважного пана – лагідним голоском промуркотів Моровін і діставши з шукляди, що була в столі шкіряний футляр передав його Разаку в руки. Карта дійсно виявилась професійною з усіма розмітками, координатами і умовними позначками. «А цей чортяка не збрехав!» - подумав про себе Разак.
- А це подарунок в знак вдячності – пропищав Моровін протягуючи Разаку, який вже почав заглиблюватись у власні роздуми, невеличкий компас, схожий на ті, що стоять на ринку по пядесят монет за штуку. Та ще й з таким виглядом ніби робить величезну послугу. – А різниця в тому, що цей компас ніколи не покидає свого господаря – ніби читаючи Разакові думки пояснив старий гремлін.
- Дякую за цінний подарунок – з іронією і єхидною посмішкою прокривлявся Разак і відкланявся.
- Дякую за покупку. Приходьте ще. – і Моровін провів Разака до хфіртки востаннє нагородивши своєю «професійною» посмішкою. | | Возможно некоторые названия и имена персонажей я в перспективе изменю.Эта часть только пробная. Если ее оценят как писанину я не буду писать продолжения. Приятного просмотра. Ваш kapitan_red. | | тема закрыта by kapitan_red (2009-08-13 10:32:27) |
|---|
К списку тем
|
