Форумы-->Творчество-->
1|2|3
| Автор | Раддюфан (тонкий текст |
|---|
| люди, вы меня конечно извините, но этот тонкий текст полная ерунда!!! читаешь и прям так нехорошо становится - тс вам еще работать, рпботать и еще раз работать... ну или кто еще там этот бред написал? | V
Уже прошел один год
и опять кровь на моих руках
опять мне не имеет куда все это деть
а годами я становлюсь не тем.
Опять войны, изменники, союзы
кроме своей жизни не вижу больше
ни одного правдивого человека
и не каждый уже ставит передо мной угрозу.
Для любви времени снова не имеет
а для борьбы его лучше бы не было
и не мир теперь меня держит
а держу я все теперь.
VI
Матери не перестают проливать слезу
а девушки сужених уже не думают увидит.
Где в мире справедливость?
Почему не я, а каждый из ребят молодых погиб на глазах моих?
Как в жизнь мое пришло насилие и бесправие и за что рассказать я не должен силы.
Все, что имел и хочу иметь я в жизни
словно ветром сдуло.
А то о чем даже я не думал
Сам по себе уже пришло.
Я опять в воспоминания окунусь
найду ошибку у себя
и не остановлюсь ни на мгновение. | для SCKARLET:
люди, вы меня конечно извините, но этот тонкий текст полная ерунда!!!
Не извиняем!! И вообще, вы, похоже, не разбираетесь в настоящей поэзии, девушка! Это_же Шедевр!
=) | | цей текст мій і написав його я. а щодо ваших підозр, то я думає, що ви помиляєтесь. думайте як хочете | | Слава Апопу Великому! | | этот текст мой и написал его я. а относительно ваших подозрений, то я думает, что вы ошибаетесь. думайте как хотите | А если серьёзно, то я так и подумал, что это неумелый подстрочник с украинского.
для Lord_Seimys:
Выложи лучше тот же текст на родном языке. Глядишь, оно и покрасивее окажется. | | хорошо | ▒▒▒▒▒▒▒▒	 618;▒▒▒▒▒▒▒▒&am p;#9618;▒▒▒▒▒▒▒
«Роддюфан»
І
З якого горя я змінив свою долю,
з якого я не знаю.
Сміливий був і буду довіку, знаю, що
не зганьблю свого роду заповіту.
За що мене боги карають,
за вірність їм і муки не земні,
за те що лиха й страху мотив розумію
і вчу людей задарма.
У той звірський та не світлий час
залишиться лише живою,
і світлою, і мою одна лиш мрія.
А мрія про життя.
За скільки зіків золотих
мені боги свободу вручать.
Бо раб на світі я один,
в якого щастя, свободи не має.
Дезон не дає спокою мені
вночі кошмари мені шле,
а рано й вдень
маску зла ховає.
Чому Археангел не дасть мені світла більше аніж смерті,
а в кігті Дезону віддає,
а може колись зрозуміє.
II
А через рік можливо я помру
І, що тоді?
Кров у країні запалає
і жах посіє смерть зненацька.
Коли в серці моєму запалає гнів,
тоді мене і смерть не зупинить,
а потім дам знак землям всім,
що не однакові королі бувають.
III
А Водер – друг мій, який правитель справжній ельфів, допоможе у бою.
А Зінат командир мій минулий скличе легіон мені на допомогу.
▒▒▒▒▒▒▒▒	 618;▒▒▒▒▒▒▒▒&am p;#9618;▒▒▒▒▒▒
А звідки знаю я про те, що виграть бій зумієм ми, не знаю,
а здогадуюсь, що дух бойовий,
усе і всіх здолає.
Переді мною чорне військо стоїть,
яке століттями зуйнує та вбиває.
А звідки і вони про перемогу знють?
Не знаю я, й не уявляю.
Відступити пізно.
Чекаю благословення з неба я богів,
А вони мені нічого ще не кажуть,
дивляться й перемога чия буде знають.
Зійшлися ми з військом короля Арда,
й перемоги нам не видно,
а битва тільки почалася,
а світло ще не згасло.
«Загинуть вони всі», - почув же я Зіната.
Я не знаю чи думати про перемогу,
чи про смерть великого солдата солдата,
не хвилює мене й це.
З усіх сторін не видно вже землі,
кінець для нас вже готовий.
змінити тут нічого вже не можна,
а просити про пощаду в онундів.
В далі пролетіло щось велике
і впало, що земля струснулася від болю,
і тут неначе з-за низької гори
Археангел світло всім нам посилає.
Але не Археангел цей білий промінь посилає з-за гори низької,
а прапор Анхії на цій горі,
немов зірка неземна по небу сіяє.
Але хто привів сюди це військо сильне.
Кому повинен дякувати я?
І чом мені не крикнути:«вперед»?
Я зроблю це і стану вже тоді на смерть.
Королівські вояки від страху не втекли,
а із гори до нас іде анхада
і зрубує безліч ворожих голів,
а я не знаю чи радіти, чи журитись.
А я не здогадуюсь чому
до мене велич у бою привела долю.
А я не знаю чи на небі
мені тужити, чи любити свою долю
IV
На полі бою не бачу я
жодної зеленої травинки,
на ньому бачу тільки,
що не навчить війна мене у світі жити.
Я бачу кров й тіла людей своїх й чужих,
і жаль мені одних та других,
адже всі ми нубійці,
і жаль,що не побачимося більше.
«Змінити нічого не можна Роддюфе,
пізно відступати від війни назад», -
промовивши
поклав на спис мені руку у крові Зінат.
«Не відступлю я назад», - думаю
собі я і тоді,
«А може і втекти?
Але це безнадійно».
А Водер із Зінатом
говорять із Дивіріалом ІІ.
А я не підійду до них,
бо розмови тої я не хочу.
I знову ті нічні кошмари,
і знову мені не до забави.
Коли мені вночі прийде спокій?
Пройде ще декілька пір у мому жалюгідному житті.
І не назву я того слова
де б жилось й спалося мені.
V
Вже пройшов один рік
й знову кров на моїх руках,
знову мені не має куди все це подіти,
а роками я стаю не тим.
Знову війни, зрадники, союзи,
крім свого життя не бачу більше
жодної прав | Мы никак не думаем, Lord_Seimys, просто наслаждаемся!
Всё же Joker прав оказался в каком-то смысле. Ты на украинском пишешь, видать, а потом на русский переводишь. Из-за этого и не стыковки: на украинском всё хорошо а щодо ваших підозр, то я думає, а на русском немного коряво а относительно ваших подозрений, то я думает. | | Пока писал все галушки уже слопали))0 | | извените не всё выложыл | | Вот теперь кое что начало проясняться) Может, с этого и надо было начинать?) Но рифма местами все равно страдает. | V
Вже пройшов один рік
й знову кров на моїх руках,
знову мені не має куди все це подіти,
а роками я стаю не тим.
Знову війни, зрадники, союзи,
крім свого життя не бачу більше
жодної правдивої людини,
і не кожен вже ставить переді мною загрозу.
Для кохання часу знов не має,
а для боротьби його краще б не було
і не світ тепер мене тримає,
а тримаю я усе тепер.
VI
Матері не перестають проливати сльози,
а дівчата сужених вже не думають побачить.
Де у світі справедливість?
Чому не я, а кожен з хлопців молодих загинув на очах моїх?
Як в життя моє прийшло насилля та безправ’я і за що розказати я не маю сили.
Все, що мав і хочу мати я в житті
немов вітром здуло.
А те про що навіть я не думав
Само по собі вже прийшло.
Я знову в спогади порину,
знайду помилку в себе
й не зупинюсь ні на мить.
просто напросто це твір написаний малими стрічками | | Непонятно, но здорово! | для Lord_Seimys:
Ну вот, так бы сразу и говорил. :) Признайся честно, первые посты - машинный перевод? | | Так уже лучше=) А то...хм..косость прежнего текста вааапще не адвала его читать. Этот украинский мне понятнее того русского=)) | | Машины рулят! Ухожу в подполье... | для Lord_Seimys:
Могу предложить попытаться перевести на нормальный русский, т.к. оба языка родные.
Ну вот навскидку - максимально близкий перевод последнего куска, без редактирования и правок:
VI
Матери не перестают проливать слёзы,
а девушки суженых уже не чают увидеть.
Где в мире справедливость?
Почему не я, а каждый из парней молодых погиб на глазах моих?
Как в жизнь мою вошло насилие и бесправие и за что [или "о чём" - зависит от контекста] рассказать мне не под силу.
Всё, что имел и хочу иметь я в жизни
будто ветром сдуло.
А то о чём даже я не думал
Само по себе уже пришло.
Я вновь в воспоминания погружусь,
найду ошибку у себя
и не остановлюсь ни на миг. | До тонкого ьтвору "Роддюфан"
Вічність
І
Добро, кохання, щастя, мир –
ці поняття особливі,
але нема поняття того,
яке допомогло б на світі жити.
Змінити долю неможливо
і мене змінити теж,
але у цьому світі ми не єдині,
ми тільки його частина.
ІІ
В мене немає щастя,
немає світла,
нема кохання,
я не привітний,
але міг би бути зараз і щасливим.
Я вірний богам,
Імперії й собі.
Мені ніхто не вірний,
але кохання колись вірило мені.
Колись не таким я був,
як зараз,
я був коханим і бажаним.
Тепер нікому не потрібен я,
не потрібні мої настанови,
тоді й мені ніхто не потрібен,
потрібна мені лиш сім’я.
ІІІ
У вічність канути потрібно,
для того щоб помилки свої змінити,
для долі кращої моєї,
сім’ї, країни та любові.
У вічність канути ніхто не може
і в найсильнішій журбі.
«Кохання»
Зоря зникла у імлі,
Засіяла ти перед очима,
Заманила у свої сіті,
Й поглядом своїм убила.
Закохала мене в себе,
Наче боги мене тобі подарували,
Заспівала та украла
Поглядом мене одним.
Коли назвеш мене своїм ти,
Геть знати й чути про це я не хочу,
Знаю я лише, що у мене ти є,
Бо любити тебе я буду й можу.
Звільни моє хоробре серце
Своєю ласкою одною,
Зміни тим забарвлення озерця.
Діано, змилуйся наді мною.
Дезон мені ще не грозить,
Удезо знову я зазнаю
І рана моя не болить,
Бо серце не одне я маю. |
1|2|3К списку тем
|
